KASF

Айкідо - це моє життя

Турботливі батьки хочуть, щоб їхні діти всебічно розвивалися, досягали видатних успіхів і були здорові, тому віддають їх до різних секцій і гуртків. Щороку масово цей процес стартує з початком навчального року. І одного разу я, дошкільня, теж не стала виключенням. Завдяки батькам, я спробувала себе у бігу, плаванні, танцях, фехтуванні, а завдяки Богу, який нагородив мене стійкістю і силою волі, я витримала цей шлях мінливих випробувань. І вже після п’яти років спортивних поневірянь, я зрозуміла: мені не вистачає почуття суперництва і жаги перемоги. Був процес, а результату не було. Звісно, мене завжди підтримували батьки: «Головне участь, ти молодець». Але мого особистого результату – не було. І саме повторювані спортивні невдачі не додавали мені мотивації цей результат отримати.
Це було замкнуте коло, яке зміг розірвати мій друг по шкільній парті у 7ому класі. У нас виник конфлікт за партою, і розуміючи перевагу друга, я намагалася блефувати:
- Я знаю карате, не наближайся!
- Айкідо краще, - спокійно відповів друг.
- А, що таке айкідо?
- Ходім сьогодні ввечері зі мною на тренування, і все сама побачиш.
Конфлікт був вичерпаний в момент його ескалації… Саме так, як і в Айкідо. Але тоді я цього ще не розуміла.
Мене підтримав батько і пішов зі мною в тренувальну залу. Це були мої 12 років, і я вперше ступила на татамі. Мене вразили дисципліна, яка панувала під час тренування, видовищні прийоми і страховки. В той момент в мені зародилося бажання вивчати Айкідо. Після заняття до нас з батьком підійшов сенсей Dmitrij Sabkowski. Його погляд був доброзичливим, він демонстрував впевненість, емоційну рівновагу, а потім спитав:
- Хочеш займатися?
- Так, хочу! – відповіла я без сумніву.
- Ми так, для себе, нам не потрібні великі досягнення, – доповнив батько.
- Дарма ви так думаєте – спокійно відповів сенсей.
Рішення було прийнято. Я ступила на татамі вже не як глядач, а як учень. Йшов місяць, за місяцем, і моя мотивація тренуватися тільки зростала. Адже під час тренування панувала атмосфера Айкідо: світла, добра, про життя, а не про спорт і змагання. Це було важливим для мого, тоді ще незагартованого, характеру. Далі було все: виснажливі тренування, нові техніки, атестації, інтерес до філософії і принципів Айкідо, внутрішні семінари, і потім – міжнародні. І паралельно я вчилася, в школі, і потім – в університеті. Йшов час, різні ситуації і обставини загартовували мене, і якщо я віч-на-віч зустрічалася з проблемою чи конфліктною ситуацією, - відповідь знаходила в Айкідо.
Так я стала на шлях інструктора з Айкідо. Свою повагу і любов до Айкідо я передаю своїм учням, а коли вони мене запитують, що для мене значить Айкідо, я упевнено відповідаю: «Айкідо – це моє життя».